Грабовецько - Дулібівська сільська рада
Львівська область, Стрийський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

с.Гірне

Розташоване на південний захід на віддалях: від районного центру — м. Стрий — 12 км, від обласного центру — 70 км. Біля села проходить міжнародна автотраса Київ — Чоп та відтинок залізничної колії Львів — Чоп. Гірне знаходиться на лівому березі швидкоплинної  річки Стрий і тягнеться вздовж ріки на 7 км.

Перша документальна згадка про село під назвою Гірне відноситься до 1472 року. Спочатку село мало назву Солом'янка і поділялося на дві частини: Нижню Солом'янку і Верхню Солом'янку (звідси і зараз існує умовний поділ села на горішню і долішню половини). Згодом у Нижній Солом'янці сталася пожежа і жителі села переселились до своєї рідні у Верхню Солом'янку та у сусіднє село Конюхів. Існує кілька версій про походження назви села Гірне. Одна з них так пояснює назву села: купці, що їхали з-за гір, спустившись у доли говорили: «Гір не є». Інша версія пов'язує назву села з київським князем Святославом, який втікав від свого брата Святополка Окаянного, плануючи заховатись в горах, але вийшли на широку долину то Святослав мовив: «Гір нема».

В 1340 році перестала існувати Галицько-Волинська держава і землі Гірного разом з усією Галичиною ввійшли до складу Польщі. На відміну від багатьох інших сіл жителі Гірного не робили панщини, а працювали на утримання королівського замку у місті Стрий . Це була так звана королівщина.

Жителі села постійно мали суперечки за землі з іншими селами і тому для вирішення земельних спорів двічі створювалась королівська комісія (1555 р. та 1630 р.). Згідно з її рішенням встановлено границю земель між селами Гірне та Семигинів рікою Стрий.

Великої шкоди селу завдавали татари, які в 1620 році забрали в ясир одну родину, в 1621 році повністю знищили село. Жителі села Гірне, щоб хоч якось відбудуватись, разом із селянами Дуліб робили напади на панські ліси, самовільно вивозячи звідти будівельний матеріал, але в 1628 році татари в черговий раз спустошили село та околиці. У цей рік селяни обробили земель у 13 раз менше, ніж у попередні, не змогли сплатити і королівщини. Були у селі і вибранці, які мали привілей від короля Владислава IV Вази. Це були люди, які звільнені від звичайних повинностей, але на випадок війни мали вирушати у похід. Такий привілей одержали у 1634 році чотири жителі села Василь, Лаврін, Григорій та Яків. Прізвищ вони не мали (тоді їх не було у вжитку). В архівних документах під датою 1662 рік згадується про існування в селі фільварку, до якого кожний господар мав напрясти 12 ліктів прядива. В цей час була і корчма.

В 1766 році село входило до Стрийського староства, яке орендувала родина Баворовських.

1772 р. Галичина відходить до Австрії, у 1787 році Гірне отримав від Стрийського староства дідич Францішек Млоцкі (Млоцький) в заміну за села Тисів та Бубнище. Дідич мав власний герб із зображенням лева на щиті, над щитом була королівська корона, над якою виглядав лев.

В 1821 році в селі мешкало 1160 українців. Священиком був о. Іван Білявський. В останні десятиліття польського панування в селі була велика пожежа, менша за масштабами пожежа була в 1907 році в центрі села, згоріло більше 40 будинків. Перша пожежа була у горішньому кінці села. Вигоріло багато будівель. Тому цю частину села і досі звуть Пустинею.

1847 року у селі, як і по всій Галичині був великий голод.

1848 року скасовано панщину. Цього року в Австрії почалася революція і для її придушення Росія через Галичину послала в Угорщину своє військо, яке марширувало гостинцем через Гірне. Російські солдати залишили по собі славу як майстерні злодії: крали все що бачили. По дорозі назад вкрали навіть дитину, але жінки наздогнали москалів у сусідньому селі і відібрали. Нею був Василь Нагірний — в майбутньому відомий архітектор Галичини, автор першої «Історії села Гірне», який у своїй праці відзначає, що люди в селі жили досить бідно, але за всю II половину XIX століття не зафіксовано жодної крадіжки. В 1850-х роках біля села пройшов «цісарський» гостинець (дорога).

В 1919 р. село ввійшло до складу Польщі, але на відміну від інших сіл у Гірному поляків було дуже мало. Серед них листоноша Пігульський. Одружився з українкою. В селі і зараз живуть його нащадки.

Пан Крижанівський,  купив маєток у пана Вартусевича. Цей маєток знаходився на місці колишнього замку литовського князя Свидригайла у горішньому кінці села на пагорбі.

1924 р. насипано могилу українських січовим стрільцям.

Коли в 1939 р. у край прийшла радянська влада, вона робить спробу створити в селі колгоспи, але безрезультатно. Люди пам'ятають земельного голову — бригадира Блауцяка Павла.

За часів польської окупації діяла ОУН. Активні її учасники Володимир Гаврильців, Ярослава Заліщук (дівоче — Воробець), Ірина Кавчак (дівоче — Щикава).

В роки Другої світової війни у червні 1941 року на залізничній колії біля села відступаюча Червона армія зірвала цілий ешелон зброї. В 1944 році на полях біля села був військовий аеродром.

З 1943 року в селі існувало три криївки УПА. Одна з них на території сучасної фабрики. Двадцять дівчат були зв'язківцями УПА. Серед них Сулима Стефанія, Воробець Ярослава. У загонах УПА воювали: Росолянка Микола, Дидик Василь, Дух Василь, Юрків Андрій, Сулима Федір, Дурда Дмитро, Опришко Василь, Турта Іван.

В 1944 році після другої окупації села радянською владою почалися репресії проти активних учасників ОУН-УПА. В Народному домі розташувався підрозділ НКВС, який очолював офіцер Дудніков. Від рук НКВС загинули Марія Бабій, Василь Бабій, Ганна Сулима, Дмитро Сулима. Закатовані в тюрмах Мішак Володимир, Дух Василь, Гаврильців Володимир, Марусій Володимир. В селі почався процес депортації, який тривав у 1947–1950 роках. Вивезено до Сибіру 19 родин (всього понад 40 чоловік).          1949 рік — створено колгосп ім. Т.Г.Шевченка. Перший його голова Тріпак — уродженець села Козьова Сколівського району. В роки війни на території села загинули воїни УПА, до сьогоднішнього дня їхні імена невідомі. Вони поховані на сільському цвинтарі, де насипано високу могилу.

Радянська влада нещадно карала всіх патріотів села,розстрілюючи, арештую чи, висилаючи до Сибіру. Проте не припинялась боротьба за націю, державу, народ і в найважчі часи застою.

Наприкінці 80-их років ХХ століття, коли розпався Радянський Союз державотворчі процеси піднімали громадськість. Не винятком було  село Гірне.. Активно відродилася робота Народного дому.

Щоб увіковічнити світлу пам’ять загиблих односельчан у роки Другої Світової війни в селі у 1995 році відкрито пам’ятник.

Відомі вихідці з села:

Василь Нагірний — видатний український архітектор та громадський діяч.

Український архітектор та громадський діяч кінця XIX — початку XX століть. Засновник товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», «Народна Гостиниця», «Товариство для розвою руської штуки». Архітектурна спадщина В.Нагірного налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.

Його архітектурна спадщина налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.

Найціннішими є сільські церкви, що становлять більшість серед його творів, в основі у яких покладений візантійський стиль.

Помер 25 лютого 1921 року, був похований на Личаківському кладовищі у Львові (поле №5).

 

       Трух Григорій Андрій— командир сотні УСС, згодом монах - василіянин.

О. Андрій Григорій Трух (18 лютого 1894 – 9.05.1959) - народився 18.02.1894 в родині Василя Труха та Ганни з роду Яцків, у селі Гірне Стрийського повіту. У Хрещенні отримав ім’я Григорій, на честь діда з батьківського боку. Вчився в народній школі в Гірному та Сяноці, в гімназії в Стрию.

Є одним з авторів слів гімну Українських січових стрільців «Червона калина».

Помер в Ґрімсбі (Онтаріо).

 

         Едвард Козак (Еко)  — графік, маляр, письменник.

Народився 21 січня 1902 року у селянській родині німецького походження та з дитинства чітко відчував свою приналежність до українства. Навчався у Стрийській гімназії, а відтак у Львівській художній школі Олекси Новаківського, мистецьких школах Відня та Любліна.

У 1930-х роках у Львові видавав карикатури в редагованих ним сатирично-гумористичних журналах «Зиз» (1926–1933) та «Комар», проілюстрував усі видання Івана Тиктора у Львові (1933–1939), ілюстрував дитячий журнал «Світ дитини» під редакцією Михайла Таранька, розробляв малюнки журнальних обкладинок, створював олійні етюди та картини. Надзвичайно влучними були його карикатури на трагічну ситуацію в радянській Україні та на сталінські репресії, уникнути яких вдалось, лише виїхавши 1939 року разом з сім'єю до Кракова. Став головою мистецької організації «Зарево» та ілюстратором видань «Українського Видавництва».

Відійшов в інший світ 22 вересня 1992 року в лікарні Детройта.

 

      Хор –минуле і сьогодення

Хор села Гірне був організований в 1919 році. Засновником його був Григорій Трух, в минулому студент духовної семінарії. Але в цьому ж році Г.Трух їде продовжувати освіту до Львова і покидає хор.

В село приїжджає Іван Яремко, який заміняє засновника хору. Майже 50-ти річна діяльність хорового колективу с. Гірне тісно повязана з життям і діяльністю цього любителя хорового співу. Хор виступає з концертами в багатьох селах та в Стрию і скрізь заслуговує високу оцінку. З 1953 р. диригент хору Яремко І. М. роботу з хором занедбав, а більшу увагу приділяв Сколівському хору вчителів. Пізніше хор залишається без диригента, і зовсім припиняє свою роботу.     В 1964 році до хору був запрошений диригент Галаза С.І. . Проте відновити діяльність хору не вдається.

З травня 1965 року роботу з хором розпочав диригент Корпало Іван. Він зумів зацікавити людей в художній самодіяльності, підготувати цікаву і змістовну програму. Під його керівництвом хор у 1987 році здобуває звання «народний».

З 1985 року диригентом хору стає уродженець сусіднього села Дуліби Друль.  

З 1991 року і до сьогоднішнього дня хором «Обрій» керує молодий, талановитий уродженець нашого села, випускник місцевої музичної школи, а згодом  і Львівської консерваторії  Юрій Юник.

         Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Перші письмові згадки про церкву належать до 1507, 1515, 1589 рр. і міс­тяться в податкових реєстрах. У 1630 р. польський король Владислав IV надав церкві привілей на землю. У 1635р. церква згоріла і: на її місці споруджено нову дерев’яну церкву. У 1724 р. спо­руджено наступну дерев’я­ну хрещату церкву Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. У 1830 р. церква дуже позагнивала на за­ломах і при сильному вітрі загрожувала падінням. У 1856-1862 р: коштами дідича села Млоцького, громади споруджено нову дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. У 1886 р. ґонтове покриття даху церкві за­мінили бляшаним. Інтер’єр храму розписали малярі Корнилій Романовський, Юліян Залуський, Андрей Кравчевський, Юрій Рез- лер. Іконостас вирізьбив і позолотив Іван Новаківський. У 1924 р. церкву оновлено. При церкві був колись і є нині церковний хор.

Храм є пам’яткою сак­ральної архітек­тури місцевого значення, охороняється законом і має порядкове число 2042.

Перед Першою світовою війною старан­нями о. Василя Залозецького споруджено нову оригінальну кам’яну двоярус­ну дзвіницю з ве­ликим куполом. Верхня частина має вигляд кругової аркади на декоративних стовпцях. Можливо, проект дзвіниці, надбудованої 1920 рр., належить вихідцеві з Гірного, відомому архітекторові Василеві Нагірному або його синові, теж відомому архітек­торові Євгенові Нагірному.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь